Transcript
[ОПЛЕСКИ]
ТОМАС ІНСЕЛЬ:
Почнімо з добрих новин. І хороша новина пов’язана з тим, про що ми дізналися з біомедичних досліджень, які насправді вплинули на результати лікування багатьох дуже серйозних захворювань. Почнімо з лейкемії, гострої лімфобластної лейкемії, ГЛЛ, найпоширенішого онкозахворювання у дітей.
Коли я був студентом, рівень смертності становив близько 95%. Наразі, через 25—30 років, смертність знизилася на 85%. Кожного року шість тисяч дітей, які б раніше померли від цього захворювання, одужують.
Але якщо ви хочете побачити великі цифри, погляньте на статистику щодо серцевих захворювань. Серцеві захворювання раніше вбивали найбільшу кількість людей, особливо чоловіків від 40 до 50 років. Сьогодні показники смертності від цих хвороб знизились на 63%, і це надзвичайно, бо кожного року рятують 1,1 мільйон людей.
СНІД буквально щойно, минулого місяця, назвали хронічною хворобою, і це неймовірно! Це означає, що 20-річний хлопець, який заразився ВІЛ, проживе, імовірно, декілька десятків років і помре у віці 60 або 70 років зовсім від інших причин, і вже ніхто не каже, що йому залишилось жити декілька тижнів, місяців або пару років, як це було раніше. Це просто неймовірні, приголомшливі результаті в боротьбі з найнебезпечнішими захворюваннями. Зокрема, є хвороба, через яку помирала велика кількість людей, так само, як від серцевих захворювань. Це інсульт, і ви, скоріш за все, не знаєте, що якщо впродовж трьох годин після нападу людину привезти до відділення екстренної допомоги, то 30% із них зможуть залишити лікарню без важких наслідків.
Надзвичайні історії, хороші новини, які всі зводяться до того, що ми змогли зрозуміти про хворобу щось, що дає нам змогу розпізнати її на ранніх стадіях і вчасно втрутитись, щоб врятувати людину. Раннє виявлення, раннє втручання — саме це призводить до успішного лікування. На жаль, не всі новини є добрими. Давайте поговоримо про іншу історію, яка пов'язана із самогубствами.
Це, звісно, не є хворобою як такою. Це стан людини, це ситуація, яка призвела до смерті. Але ви, мабуть, не усвідомлюєте, наскільки поширена ця проблема. Кожного року в Сполучених Штатах скоюють самогубство 38 000 людей. Тобто одна людина кожні 15 хвилин. Це третя за поширеністю причина смерті людей у віці від 15 до 25 років. Це приголомшливий факт, якщо подумати, що вона трапляється вдвічі частіше, ніж вбивства, і є більш поширеною причиною смерті в цій країні, ніж навіть дорожні пригоди.
Говорячи про суїцид, не треба забувати про медичну складову. Тому що 90% самогубств пов'язані з психічними захворюваннями, як от депресією, біполярним розладом, шизофренією, анорексією, межовою особистістю. Існує багато розладів, які призводять до суїциду, і, як я вже казав, на досить ранньому етапі життя. Але йдеться не лише про смерність внаслідок цих розладів. Це також хворобливий стан.
Якщо говорити про інвалідність, як її вимірює Всесвітньої організації охорони здоров'я у контексті того, що вони називають роками життя з поправкою на інвалідність, то це показник, про який може подумати лише економіст. Але ж це спроба зафіксувати втрачене, у розрізі інвалідності, черезмедичні причини. Як ви бачите, практично 30% випадків інвалідності з медичних причин можуть бути пов'язані з психічними розладами і нейропсихіатричними синдромами.
Вам може здатися, що це не має сенсу. Мабуть, рак здається набагато серйознішою проблемою. Серцеві захворювання здаються набагато більшою загрозою. Але ви бачите, що вони нижче в цьому списку. Це тому, що ми говоримо тут про інвалідність.
Як пов'язана інвалідність з такими розладами, як шизофренія, біполярний розлад і депресія? Чому вони на першому місці? Імовірно, цьому є три причини.
Перша, це те, що вони мають високе поширення. Приблизно кожна п'ята людина страждає на ці розлади впродовж життя. Друга, це те, що деякі люди втрачають дієздатність, і це блиьзко 4—5% — майже кожна двадцята людина.
Але що найбільше впливає на ці цифри, то це високий рівень захворюваності й, до певної мірі, смертності, а особливо той фактом, що страждають на них люди з раннього віку. У п’ятдесяти відсотків людей перші симптоми проявляютсья ще до 14 років, у 75% — до 24 років, і це картина, яка дуже відрізняється від тієї, яку можна побачити, говорячи про рак або захворювання серця, діабет, гіпертонію — більшість основних захворювань, які вважаються джерелом захворюваності та смертності. Це дійсно хронічні розлади молодих людей.
Я почав розмову з добрих новин. А ці новини, на жаль, не є добрими. Ці питання є, мабуть, найскладнішими. І, у певному сенсі, для мене це, як сповідь. Моя робота полягає в тому, щоб ми досягли прогресу в лікуванні цих розладів.
Я працюю на федеральний уряд. Фактично, я працюю на вас. Ви фінансуєте мою заробітну плату. І, можливо, зараз, коли ви знаєте, чим я займаюсь, і в чому я не досяг успіху, ви подумаєте, що мене треба звільнити з роботи. І я цілком можу зрозуміти таку позицію.
Але я хочу запропонувати, і це причина, чому я сьогодні тут, — це сказати вам, що варто нам подумати про ці хвороби, і ми опинемося в зовсім іншому світі. До цього моменту я говорив з вами про психічні розлади, хвороби розуму. Наразі цей термін вважається досить непопулярним. І люди відчувають, що, з певних причин, більш політично коректним є використовувати термін «поведінкові розлади» і розглядати ці проблеми, як розлади поведінки. Це цілком зрозуміло. Це дійсно розлади поведінки, і вони є розладами психіки.
Але я хочу сказати, що обидва терміни, які вживаються, мабуть, вже більше ста років, наразі заважають прогресу. Що нам зараз потрібно, для того, щоб просунутися, то це переглянути ставлення до цих розладів і почати сприймати їх як розлади роботи мозку. Дехто з вас зараз скаже: «О Боже! Знову про це! Зараз нам розповідатимуть про біохімічний дисбаланс або про ліки, або про якесь спрощене поняття, яке перетворить наш суб’єктивний досвід на молекули або, можливо, і намагатимуться навернути нас до якогось дуже примітивного й одновимірного розуміння того, що таке депресія чи шизофренія».
Розмова про мозок не може бути розмовою про щось одновимірне чи спрощене. Це, звичайно, залежить від того, наскільки глибоко і на якому рівні ви хочете говорити, але це орган нереальної складності. І ми тільки починаємо розуміти, як треба підходити до його вивчення, незалежно від того, чи ви згадаєте про 100 мільярдів нейронів, які знаходяться в корі головного мозку, чи про 100 трильйонів синапсів, які забезпечують усі зв’язки.
Ми лише нещодавно почали намагатися з’ясувати, як взяти цю складну машину, яка здійснює обробку надзвичайної кількості інформації, і використовувати наш власний розум, щоб осягти всю складність мозку, який підтримує роботу нашого власного розуму. Насправді те, що ми просто не маємо такого мозку, який був би здатен осягуни самого себе, є свого роду жорстоким жартом еволюції. У певному сенсі це насправді змушує вас відчувати, що коли ви перебуваєте в безпечній зоні вивчення поведінки або пізнання — чогось, що ви можете спостерігати, — це в певному сенсі виглядає більш спрощеним, ніж намагатися задіяти цей дуже складний, таємничий орган, який ми починаємо намагатися зрозуміти.
Що стосується розладів роботи мозку, про які я вже згадував, а саме депресії, обсесивно-компульсивного розладу, посттравматичного стресового розладу, хоч ми й не маємо глибинного розуміння, яким чином вони обробляються в аномальний спосіб, і що робить мозок людини з цими хворобами, ми вже змогли виявити деяку різницю у зв'язках і деякі відмінності в електричних схемах у мозку тих, хто страждає на ці розлади.
Ми називаємо це явище «людський конектом». Конектом можна уявити собі, як електричну схему мозку. Я розповім про це за декілька хвилин. Важливо, що коли ви почнете вивчати людей із такими розладами, тобто кожного п'ятого з нас, що страждають на них, ви помітете, що існує безліч варіантів того, як влаштована електрична схема кожного мозку, однак існують передбачувані закономірності. І ці закономірності є факторами ризику виникнення таких розладів.
Це трохи відрізняється від того, що відбувається з мозком людини, яка страждає на хворобу Гантінгтона або Паркінсона, або Альцгеймера, коли частина кори просто вимикається. У цьому випадку ми говоримо про певні затори або об'їзні шляхи, або просто про проблеми у з'єднанні й у тому, як функціонує мозок. Це можна порівняти, якщо хочете, з одного боку, з інфарктом міокарда, серцевим нападом, коли деякі тканини серця відмирають, і з іншого боку, з аритмією, коли орган не функціонує через проблеми зі зв'язками в середині нього. І те, і те може вас убити. Але лише в одному з цих випадків ви побачите значні ураження.
Говорячи про це, можливо, краще трохи заглибитися в розгляд одного конкретного розладу, а саме з шизофренії. Тому що, на мій погляд, це допоможе зрозуміти, чому важливо розглядати ці захворювання як розлад роботи мозку.
Подивіться на знимки, які зробила Джуді Рапопорт і її колеги з Національного інституту психічного здоров'я, де вони вивчали дітей із дуже ранніми проявами шизофренії. Як ви можете побачити, нагорі є ділянки червоного, оранжевого, жовтого кольору, це ділянки, де сірої речовини менше. Якщо відстежити їх розвиток впродовж п'яти років, порівнюючи з контрольними показниками для кожного віку, ви побачите, що саме в таких ділянках, як дорсолатеральна префронтальна кора або верхня скронева звивина, спостерігається значна втрата сірої речовини. При звичайній моделі розвитку відбувається втрата коркової маси, втрата сірої речовини.
У хворих на шизофренію втрата сірої речовини перевищує норму. Іноді при цьому переступається межа. У цьому випадку ми говоримо про людину з таким захворенням, які набувають поведінкових симптомів у формі галюцинацій і марення. Це те, що ми можемо спостерігати.
Але подивіться уважніше і побачите, що вони, фактично, переступили іншу межу. Вони переступили мозкову межу набагато раніше, можливо, навіть не у 20 або 22 роки, а в 15-16 років, і можна побачити, що траєкторія розвитку змінюється на рівні мозку, а не на рівні поведінки. Що це означає?
По-перше, під час розладів роботи мозку, останнє, що змінюється, — це поведінка. Ми знаємо це по хворобах Альцгеймера, Паркінсона і Гантінгтона. У мозку зміни відбуваються щонайменше за десять років до появи перших змін у поведінці.
Інструменти, які ми маємо сьогодні, дозволяють виявляти такі зміни у головному мозку раніше, задовго до появи симптомів. Але, що найважливіше, повернемось на початок нашої розмови. Добрими новинами у медицині є раннє розпізнавання і раннє втручання.
Якщо би ми чекали, поки відбудеться серцевий напад, то втрачали би в цій країні 1,1 мільйона життів від хвороби серця щороку. Це точно те саме, що ми робимо сьогодні, коли вважаємо, що кожен, хто має ці розлади роботи головного мозку і розлади нейронних зв'язків мозку, мають розлад поведінки. Ми чекаємо, поки проявляться зміни в поведінці. Це не є раннім розпізнаванням. Це не є раннім втручанням.
Відверто кажучи, ми до цього поки що не готові. Ми ще не зібрали всі дані. Ми навіть точно не знаємо, які інструменти застосовуватимуться, що саме шукати в кожному окремому випадку, щоби дістатися туди до початку змін у поведінці.
Але ми знаємо, як треба міркувати і куди рухатись. Чи скоро ми досягнемо мети? Я думаю, це трапиться впродовж декількох років. Але намагаючись передбачити, як це станеться, я би хотів закінчити словами людини, яка багато міркувала про зміни в поняттях і технологіях.
«Ми завжди переоцінюємо зміни, які відбудуться впродовж наступних двох років, і недооцінюємо зміни, які відбудуться впродовж наступного десятиріччя» — Білл Гейтс. Дякую.
[ОПЛЕСКИ]